Будь-яку ідею, навіть найабсурднішу, можна втілили у життя. Не вірите? Американський електроінженер і юрист Джозеф П. Овертон сформулював модель зміни уявлення про ту чи іншу ідею або проблему в громадській думці. Таку технології в подальшому назвали на його честь — «Вікно Овертона».
Овертон описав не концепцію, а працюючу технологію, що може легалізувати будь-яку ідею. Технологія полягає у послідовності дій, виконавши усі кроки можна досягнути бажаного результату. Звісно, технологія може бути як ефективною і корисною для людства, так і небезпечною.
Досить логічно, адже це питання лежить у площині «немислимого» — тобто нульової стадії відповідно теорії Овертона.
Неможливо уявити легалізацію поїдання людьми один одного, чи не так? Суспільство аж ніяк не зможе прийняти цю концепцію. Але «Вікно Овертона» описує, як можна легалізувати навіть щось абсолютно неймовірне, як канібалізм.
Кадр з серіалу "Ганібал"
Говорити про канібалізм абсолютно не прийнятно у суспільстві, як і писати про це у пресі чи обговорювати на телебаченні. Це явище, яке засуджують, воно немислиме і неприйнятне. Тож, перший крок — перевести тему канібалізму зі стадії немислимого у стадію радикального.
Сергій Кара-Мурза
Далі «Вікно Овертона» продовжує рух і переводить тему канібалізму зі сфери радикального у сферу можливого. Продовжується цитування «вчених». Від вчення про канібалізм не можна відхрещуватися. А кожен, хто відмовляється це обговорювати, має бути затаврований як ханжа і лицемір.
Правило № 2 успішної маніпуляції: демонструвати шанобливе ставлення до об'єкта маніпуляції.
Правило № 3 успішної маніпуляції: запастися необхідним терпінням і витримати паузу"
Ірина Корчагіна
«Пам'ятаєте легенду про самовіддану матір, яка напоїла своєю кров’ю помираючих від спраги дітей?»
«А історії античних богів, які взагалі їли всіх підряд — у римлян це було побутовою буденністю!»
«Ну, а у більш близьких нам християн, тим більше, з антропофілією усе в повному порядку! Вони досі ритуально п’ють кров і їдять плоть свого Бога. Ви ж не звинувачуєте у чомусь християнську церкву? Та хто ви такі, чорт вас забирай? Ідіть геть зі своїм моралізмом!»
Результатом цього етапу є часткове виведення людоїдства з кримінального переслідування. Достатньо одного разу, хоча б у якийсь історичний момент. Він буде переламний у цій грі.
Оскільки антропофілія легалізується, у «Вікна Овертова» виникає можливість рухатися далі — від сфери можливої до сфери раціональної. На цьому етапі закінчується дроблення єдиної проблеми.
«Бажання їсти людей закладено генетично, це в природі людини»
«Іноді з'їсти людину необхідно, існують непереборні обставини»
«Є люди, які прагнуть, щоб їх з'їли»
«Антропофілів спровокували!»
«Заборонений плід завжди солодкий»
«Вільна людина має право вирішувати, що їй робити»
«Не приховуйте інформацію і хай кожен зрозуміє, хто він — антропофіл або антропофоб»
«А чи є в антропофілії шкода? Неминучість шкоди не доведена»
У свідомості суспільства штучно створюємо так зване «поле бою» за проблему. На крайніх флангах розташовуємо «лякалки» — спеціально з’являються радикальні прихильники і радикальні супротивники канібалізму.
Сергій Кара-Мурза
Реальні противники — тобто нормальні люди, що не хочуть залишаться осторонь проблеми розтабуювання канібалізму упаковуються до лякалок і записуються у радикальні ненависники. Мета таких лякалок — створити вигляд ненормальних психопатів — агресивних, фашиствуючих противників антропофілії, які підбурюють до спалення заживо людоїдів, а поряд з ними і німців з неграми. ЗМІ пишуть про усіх них, при цьому реальним і притомним противниках слово не надається.
За такого розкладу самі антропофіли знаходять посередині між екстремістами-лякалками, на «території розуму», звідки з усім пафосом «розсудливості і людяності» засуджують «фашистів усіх мастей».
«Науковці» і журналісти на цьому етапі розповідають про те, що люди упродовж всієї історії поїдають один одного і доводять, що це нормально. Таким чином, тема канібалізму переводиться з радикальної сфери до сфери популярної.
Популяризація теми антропофілії відбувається шляхом поп-контенту, порівняння з історичними та міфологічними особистостями, а за можливості і з сучасними медіаперсонами. Тема проникає в новини і ток-шоу. Люди їдять людей у фільмах масового прокату, про антопофілів пишуть пісні і знімають відеокліпи.
Одним із прийомів популяризації є техніка «Озирніться довкола!»
«Хіба ви не знали, що один відомий композитор — того ?.. антропофіл»
«А один усім відомий польський сценарист усе життя був антропофілом, його навіть переслідували»
«А скільки їх до психушки сіло! Скільки мільйонів вислали, позбавили громадянства! До речі, як вам новий кліп Леді Гага «Eat me, baby»?
Цей етап супроводжується виведенням теми у ТОПи, вона самостійно відтворюється у медіа, шоу-бізі й політиці.
Сергій Кара-Мурза
Ще одним прийомом є активне заговорення суті проблеми на рівні журналістів, ведучих, громадських діячів тощо. Так, від дискусії відсікаються фахівці. А коли суспільству вже стане нудно обговорювати тему канібалізму, на сцену виходить спеціально підібраний «фахівець і каже: «Панове, насправді все зовсім не так. І справа не в тому, а ось у цьому. І робити треба те і те». Таким чином, він задає новий напрям, тенденцію для подальшого руху «Вікна».
Прихильників легітимізації виправдовують через «олюднення» антфропофілів, створюючи їх позитивний образ за допомогою не пов’язаних з поїданням людей рис.
«Це ж творчі люди. Ну, з'їв дружину і що?»
«Вони щиро люблять своїх жертв. Їсть, — значить любить!»
«У антропофілів підвищений IQ і в іншому вони дотримуються суворої моралі»
«Антропофіли самі жертви, їх життя змусило»
«Їх так виховали» і т.д.
Такого роду викрутаси — сіль популярних ток-шоу.
«Ми розповімо вам трагічну історію кохання! Він хотів її з'їсти! А вона лише хотіла бути з'їденою! Хто ми, щоб засуджувати їх? Може, це — любов? Хто ви такі, щоб вставати у кохання на шляху?!»
Оскільки антропофілія легалізується, у «Вікна Овертова» виникає можливість рухатися далі — від сфери можливої до сфери раціональної. На цьому етапі закінчується дроблення єдиної проблеми.
Це головна страва у лібералістів — представлення толерантності через заборону на табу, заборону на виправлення і заборону на попередження шкідливих суспільству патологій.
Цей етап передбачає підготовку законодавчої бази. Угруповання лобістів у владі консолідуються задля виходу з тіні. Відбувається публікація так званих «соціологічних опитувань», що нібито стверджують про високу прихильність до легітимізації антропофілії. Політики, у свою чергу, починають висловлюватися щодо легалізації канібалізму. У свідомості суспільства вводиться нова догма — «заборона поїдання людей заборонена».
Сергій Кара-Мурза
На останньому етапі «Вікна Овертона» під час переходу теми від області популярного до актуальної політики суспільство вже зламане. Найздоровіша і твереза частина ще буду намагатися боротися із закріпленням у законодавстві нещодавно немислимих ідей. Але загалом суспільство зламане. І воно сприйняло свою поразку.
Закони прийняті, норми людського існування змінені чи зруйновані, згодом ця тема дійде і в школи з дитячими садками. Це означає, що наступні покоління виростуть узагалі без шансу на виживання.
Найлегше «Вікно Овертона» рухати в толерантному суспільстві, у якому нема ідеалів, і, як наслідок, немає чіткого розподілу на добро і зло.
Ця технологія спирається на вседозволеність.
Ні табу!
Нема нічого святого!
Жодних сакральних понять, обговорення яких заборонене і присікається негайно. Всього цього нема. А що є? Є псевдо «свобода слова», що замінюється на свободу знелюднення. Ми бачимо, як крок за кроком знімаються обмеження, які берегли суспільство від безодні самознищення. Тепер дорога туди відкрита.
Сергій Кара-Мурза
Крок № 1. Від немислимого до радикального.
Для початку ми організуємо публічний дискурс на тему «Життя. Смерть. Суїцид». На нього ми запросимо різних експертів — лікарів, психіатрів, психоаналітиків, науковців. Зокрема, вони розмірковуватимуть про причини, які підводять людей для самогубства, та чому вони бачать вихід у вбивстві себе.
Звертаємо увагу на існуючі або новостворені спільноти з прихильниками самогубства. Публікуються матеріали з експертами, лідерами думок, прихильниками та противниками ідеї. Звісно, їхні коментарі публікують ЗМІ.
Крок № 2. Від радикального до прийнятного.
Поняття «суїцид» і «самогубство» замінюються на «мортем» — з латини.
Тепер усі вільно розмовляють на цю тему — хіба можна її уникати? Якщо задуматися, покопатися глибоко у душі, то кожна людина хоч раз замислювалася над мортемом.
Крок № 3. Від прийнятного до розумного.
Все частіше згадуються історії відчайдушних героїв:
«Пам'ятаєте, у потяга відмовили гальма, і чоловік своїм тілом його зупинив? Справжній герой!»
«А Ісус Христос? Він же сам хотів померти — заради блага інших людей»
Загалом, вибудовується ідея, що мортем — це нормально.
«Кожне життя завершується смертю. Хіба це не прекрасно?»
«Пришвидшимо життєвий цикл!»
«Уникнемо перенаселення на планеті, врятуймо її»
«Кожну людину чекає смерть. Обери найкращу мить»
«Бажання померти закладено генетично, це в природі людини»
«Після смерті краще»
«Ваша душа піднесеться до небес»
«Ви возз'єднаєтесь зі своїми близькими. Назавжди»
«Істинне блаженство чекає на тебе»
«Життя без турбот»
«Мортем — це вихід»
Противників ідеї приписують до радикальних ненависників, що не розуміють істинні бажання людства.
Сергій Кара-Мурза
Крок № 4. Від розумного до популярного.
Згадуються відомі особистості, що пішли з життя через мортем: Мерилін Монро, Курт Кобейн, Честер Беннінгтон… Їхні долі та історії інших популярних людей обговорюються на ток-шоу. Розповідається про їхніх послідовників. Згадуються існуючі пісні, фільми, серіали, картини на тему мортему, з’являються нові.
«А пам’ятаєте того виконавця? Мортем зробив його ще відомішим!»
«Якщо хочете записати своє ім'я в історії - мортем чекає на вас»
«Спочатку дівчина вчинила мортем, а потім і її хлопець — як їм добре і безтурботно буде разом».
Тема мортему вже автономно самовідтворюється у мас-медіа, шоу-бізнесі та політиці.
Потім науковці роблять новий вкид — ще причини, чому мортем корисний для світу, людства та окремої людини. Оприлюднюють «докази», чому життя після мортему яскравіше.
Розгортається ініціатива щодо ще однієї користі від мортему — можливості віддати свої органи людині, що потребує цього. З’являються спільноти, що готують людей до мортему, пояснюють, як це краще зробити, аби принести найбільше користі людству.
У прихильників мортему вибудовується позитивний образ.
«Вони піклуються про оточуючих, які молодці»
«Вони дарують життя іншій людині»
«Вона не хотіла ускладнювати життя своїй родині, тому прийняла єди новірне рішення»
«Ось так легко він вирішив свої проблеми»
«Вони зустріли один одного і залишились разом назавжди»
Крок № 5. Від популярного до політики.
Публікуються соціологічні опитування, що демонструють прихильність людей до мортему і схвалювання мортемників.
Готується законодавча бази, вносяться законопроекти щодо виплати компенсації родичам людей, що обрали для себе мортем, і влада їх приймає.
Хеппі мортем усім!
Крок № 1. Від немислимого до радикального.
Американські вчені з’ясували, що люди, які ходять по вулиці голяка, живуть в середньому на 7 років довше. Ґрунтовний експеримент проводився на базі Гарвардського університету. Він тривав упродовж 25 років. Задля точності і ефективності результату, до цього проекту долучилися десятки топових вчених з усього світу. На дослідження пішло близько 2 мільярдів доларів. До його фінансування долучився навіть Ілон Маск.
Крок № 2. Від радикального до прийнятного.
А тим часом у мережі набирає обертів Громадська організація «Вуличні нудисти». Молоді люди розгулюють вулицями Києва повністю без одягу. Вони не соромляться «трусити своїми геніталіями» ні перед дітьми, ні перед пенсіонерами. Переважна більшість з них — безробітні молодики без вищої освіти. За словами очільника ГО: «Людське тіло не повинно лякати. А якщо ти злякався, то ти — слабак». Хлопці по всій Україні створюють осередки організації і змагаються між собою. Той, хто більше разів пройде голим повз дітей і бабусь і оприлюднить фото-підтвердження у мережу, той переможе.
Крок № 3. Від прийнятного до розумного.
Прихильники ідеології «людей без рамок» уже прозвали свій рух оупенізмом. За їх словами, люди повинні бути відкритими, як душевно, ментально, так і фізично. Це все нас зблизить. Зникне купа комплексів, люди стануть добрішими, привітнішими і щирими. Ми всі - індивіди. І кожен з нас має право на свободу поглядів, свободу думок, свободу дій. Оупеністи не хочуть заковувати себе ланцюгами стереотипів і табу. Рамки — лише у нас в голові. Коли ми їх позбудемося, ми станемо по-справжньому щасливими. В глобальному масштабі оупенізм може стати запорукою миру на Землі.
Недарма перші люди, яких створив Всевишній, були оупеністами. Адам і Єва навіть не задумувалися закривати красу свого тіла. Вони любили все навколо і жили безтурботно, вільно, без одягу, відкрито. Вони жили блаженно, не знаючи ні хвороб, ні смутку.
Наші пращури були оупеністами. Це закладено Богом і природою. Хто ті совкові ханжі, які забороняють нам проявити своє єство? Вони хотіли змінити хід історії, але їм це не вдасться. Оупенізм — це вибір вільної людини. Наше покоління достатньо розвинене, щоб перервати цей ланцюг і розставити все на свої місця.
Ірина Корчагіна
Крок № 4. Від розумного до популярного.
Відомий український кінорежисер Ахтем Сеїтаблаєв поділився журналу «Отдохни», як він знімає стрес. Чоловік любить гуляти в лісі чи парку ню. Ахтем — творча людина. І так він наповнюється силами, відчуває гармонію з природою і оточуючими. А український співак Іван Дорн нещодавно розповів в інтерв'ю, що у них з дружиною зовсім не прийнято ходити вдома перед дітьми одягненими. Вони і дітей долучають до оупенізму. На їхню думку, між батьками і дітьми немає бути жодних секретів. Це зміцнює родинні стосунки.
Крок № 5. Від популярного до політики.
Тисячі людей по всій країні виходять до ОДА, аби закликати владу, щоб вона їх почула. Наймасовіший мітинг збирається перед Верховною Радою. Люди тримають плакати з написами: «Я за легалізацію оупенізму!», «Ми не дозволимо себе закувати!» На їхню підтримку у Facebook вже написав пост голова депутатської фракції «За майбутнє». Їхня фракція внесла законопроект на розгляд у ВР. За словами голови, фракція у повному складі голосуватиме за легалізацію: «Адже ми одна з небагатьох політичних сил, яка чує голос народу. А за останніми статистичними даними, які отримали від соціологічної групи „Рейтинг“, понад 70% українців підтримує легалізацію оупенізму. Також ми заручилися підтримкою монобільшості та партії „Голос“. Свобода переможе!».
Крок № 1. Від немислимого до радикального.
На науковому симпозіумі науковців та медиків вчені розповідають, що вони досягли небаченого прориву — навчилися пересаджувати будь-які, АБСОЛЮТНО БУДЬ-ЯКІ органи. Це означає, що тепер можна рятувати купу життів. Але потрібно створити банк органів. Хто ж погодиться віддати абсолютно всі свої органи? Проте в нас доволі високий рівень злочинності серед підлітків, а за них відповідають батьки. Потрібно заохотити батьків позбуватися таких дітей, які виростуть і будуть небезпечними для суспільства.
Поява «Товариства радикальних органпіратів», які пропонують ставити пастки, адже підлітки тікають з дому, займаються розбоєм на вулицях — потраплять у пастку і все.
Крок № 2. Від радикального до прийнятного.
Нова назва — «тілесна благодійність».
Усіх, хто проти цієї теми, запитувати: «Ви що, не хочете, аби ми могли рятувати життя?»
«Ми зможемо знизити рівень злочинності, а разом з тим врятувати життя геніального винахідника чи талановитого музиканта, який потрапив у ДТП!»
«Життя підлітка на цьому моменті не закінчиться. Це не смерть! Абсолютно всі його органи будуть жити в інших тілах — значить, він досі житиме».
Крок № 3. Від прийнятного до розумного.
«Купа підлітків вчиняють самогубства. Вони не хочуть жити. А так ми і їм життя збережемо, й інших людей порятуємо!»
«Батьки мають право вирішувати, що їм робити з їхніми дітьми!»
«Аборт — це вбивство, а „тілесна благодійність“ — допомога всьому людству!»
«Матері не роблять аборти, вони дають дітям шанс проявити себе з найкращого боку. Якщо вони до 16 років не змогли довести свою потрібність людству — нехай зроблять добро по-іншому!»
Поява радикальних прихильників розбирання підлітків на органи, що готові створити спецпідрозділ армії, який буде відловлювати підлітків, які дізналися про те, що їхні батьки збираються віддати їх на органи.
Поява радикальних суперників, які стверджують, що підліток не може лишитися живим, навіть якщо всі його органи будуть використані. Бо ЯК ЖЕ ДУША?
Сергій Кара-Мурза
Крок № 4. Від розумного до популярного.
Відомі співаки, популярні актори, лідери думок просувають «тілесну благодійність» у своїх соцмережах. Говорять, що були б у них власні діти-підлітки, вони б їх одразу віддали, адже хочуть врятувати людство.
«А ви знали, що той письменник давно пропонував цю ідею, навіть книгу про це написав! Тоді його так заклеймили, що він жорстокий та й проблеми в нього якісь із головою! Ну що за агресивні люди були наші батьки!»
Поява руху «десятинників» — родини, у яких багато дітей, віддають першого на благо суспільства (ніби десятину до церкви).
З’являються політики, які оголошують про те, що віддали власних дітей-підлітків.
Крок № 5. Від популярного до політики.
Поширення соціологічних опитувань, які демонструють, що більшість громадян підтримують легалізацію «тілесної благодійності».
Підготовка законодавчої бази.
Вуаля! Є суспільство, у якому не можна позбутися небажаної дитини. Проте, якщо до 16 років вона не довела свою потрібність чи поводилася негарно, можна віддати її на потреби держави. Дитина житиме, а заразом і купу життів порятує!
Крок № 1. Від немислимого до радикального.
Збирається науковий симпозіум вчених та медиків, на якому обговорюються проблема СНІДу. Під час обговорення обов’язково повинна пролунати ідея, що найефективнішим методом боротьби з розповсюдженням СНІДу є знищення носія хвороби. Звісно, вчені одразу відмовляться від цієї ідеї, як негуманної, але найважливішим для нас буде те, що компетентні медики та вчені дійсно вважають цей метод найефективнішим. Далі створюються радикальні інтернет-спільноти, що закликають до вбивства не лише хворих, а й тих, хто їх захищає, їх знайомих, які нібито лише приховують факт зараження, та усіх незгодних.
Крок № 2. Від радикального до прийнятного.
Продовжуємо цитувати вчених щодо ризиків зараження, апелюємо до невиліковності хвороби:
«Вони і так приречені», «Треба дати шанс здоровому поколінню», «Земля витрачає ресурси на ходячих мерців».
Починаємо називати явище не «стратою хворих», а «евтаназією невиліковних», через деякий час додаємо до більш наукової назви варіант «звільнення від мук приречених».
Крок № 3. Від прийнятного до розумного.
«Вони самі не хочуть залишатися приреченими», «Кому потрібне таке життя?», «Наші діти повинні зростати у світі без СНІДу», «Ми не забираємо життя, а даємо можливість на процвітання тисячам інших», «Вони заслуговують на мир і спокій душі, а не страждання за життя», «Ми обираємо здоровий світ».
До штучного поля бою окрім радикальних інтернет-прихильників, на фоні яких лозунги про звільнення від мук приречених здаються набагато адекватнішими і гуманнішими, ніж жорстоке вбивство усіх незгодних, ми додаємо також радикальних супротивників. Висвітлюємо суспільству лише їхні лозунги, що закликають до спеціального зараження усього населення, провокують хворих заражати усіх своїх знайомих та дітей. Адекватним супротивникам страт хворих не надаємо можливості висловлюватися, приписуючи їм ті ж заклики до зараження.
Сергій Кара-Мурза
Крок № 4. Від розумного до популярного.
Запускаються хештеги у соціальних мережах #світбезсніду #звільненнявідболю #здоровемайбутнє. Популярні співаки, актори, медійні персони починають просувати цю ідею у своїх соцмережах, активно постять хештеги.
В інтернеті починають з’являтися історії про відомих людей, які захворіли СНІДом і закінчили життя самогубством або стали наркозалежними. Образ хворого на СНІД у медіа висвітлюється лише як навіжені наркомани або покірні невиліковні, що самі хочуть звільнитися від болю.
Крок № 5. Від популярного до політики
Поширення результатів соціологічних опитувань, що демонструють підтримку страт, введення обов’язкового тесту на СНІД при перетині кордону, підготова законодавчої бази і прийняття відповідного закону.
Тема української мови як єдиної мови на планеті абсолютно не прийнятна в суспільстві, і швидше звучить, як абсурд. Міркування на цю тему нереальні в пресі, адже є несерйозними і звучать як погані жарти. В пристойній компанії така тема звучить тільки як недоречний жарт, а частіше взагалі й не виникає.
У нас же є свобода слова. Ну, так чому б не поговорити про українську мову як єдину і загальнонаціональну.
Президент або якийсь інший високопосадовець може висловлювати власні думки, навіть такі радикальні (не говоримо про наслідки). Збирається саміт в ЄС, на якому присутні всі президенти країн Європи та навіть гості з інших континентів. Український президент починає виступати, аналізує проблеми у світі, в Україні, і доходить логічного висновку — якби усі спілкувались однією мовою, то можна було б уникнути багатьох конфліктів. Як альтернативу пропонує українську мову.
На фоні має заявитись група підтримки «Радикально підтримуємо українську мову!».
Результат першого руху «Вікна Овертона»: немислима тема введена в обіг.
Крок № 1. Від немислимого до радикального.
Наступним кроком «Вікно» рухається далі і переводить тему української як єдиної і загальнонаціональної з радикальної області в область можливого.
Для легалізації немислимої ідеї необхідно підмінити її справжню назву.
«Кожна мова така ж важлива як українська».
Вкидаємо в суспільство твердження на підтримку своєї думки про одну мову в світі. Ідея починає поширюватись серед сусідніх країн та всім світом (в інших країнах на їх мовах).
«В Біблії теж розповідалось, що спочатку всі говорили однією мовою»
«У школах і університетах всі б вчили тільки одну мову. Не варто себе перенапружувати, якщо можна вчити щось інше і більш корисне, ніж багато різних мов»
«Уявіть, як це круто, коли ти подорожуєш різними країнах світу і скрізь тебе розуміють».
Крок № 2. Від радикального до прийнятного.
Після того як ми вже трохи підготували суспільство, можна робити цю тему більш прийнятною для мас.
На цьому етапі варто підключити церкву. Під час зібрання всіх настоятелів було обговорено це питання. Головний єпископ висунув позицію, що українська дуже схожа до першомови, якою була написана Біблія. Всі дійшли висновку, що саме українською раніше всі й спілкувались. Після цього ідею починають розповсюджувати всі предстоятелі храмів під час кожного богослужіння.
Крім цього, на такому етапі люди діляться на два табори. Одні підтримують, а інші проти.
Створюються безкоштовні онлайн-відеоуроки і курси мови для різних країн. Навчають азам української. Показують цим, що її легше вивчити, ніж їхню рідну мову.
Сергій Кара-Мурза
Крок № 3. Від прийнятного до розумного.
Підключаємо відомих артистів, персон, лідерів думок, особливо тих, що й раніше казали щось українською.
«Хіба ви не знали, що Арнольд Шварцнегер любить українську і вже почав нею спілкуватись?»
«Навіть футболісти «Манчестер Сіті» «вже знають деякі слова українською, а коли ти почнеш?»
На цьому етапі розроблювану тему виводять у ТОП, і вона починає автономно самовідтворюватись у мас-медіа, шоу-бізнесі та політиці.
Крок № 4. Від розумного до популярного.
До п’ятого етапу руху «Вікна Овертона» переходять, коли тема розігріта до можливості перевести її з категорії популярного до сфери актуальної політики.
Створюється спочатку всесвітнє інтернет-опитування, чи підтримують люди таку ідею. Результат буде з великим відсотком прихильників цієї ідеї.
Крок № 5. Від популярного до політики.
Починає утворюватись законодавча база, яка дозволить українську мову зробити загально національною. Тут також створюється документ, яким зазначено, що впродовж наступних 10 років інші мови будуть поступово замінені. Політики починають катати пробні кулі публічних висловлювань на тему законодавчого закріплення цієї теми. У суспільну свідомість вводять нову догму — «українська мова — рідна, загальнонаціональна мова».
Тож, ми бачимо, як легко просунути будь-яку, навіть немислиму ідею за допомогою «Вікна Овертона». Варто лише дотримуватися усіх кроків технології. Так, крок за кроком бажану ідею можна втілити у життя.
Використовувати знання про технологію можна як на благо людства, так і навпаки.
Що ж оберете ви — просувати свої таємні бажання чи відкривати людству очі на маніпулювання. Вибір за вами.
